Від player Людина, яка відводить погляд або нервує під час розмови, не обов’язково говорить неправду. Такі реакції можуть мати різні причини, тож оцінювати правдивість слів лише за поведінкою ненадійно.
Масштабний аналіз понад 200 досліджень показав: люди правильно визначали правдиві й неправдиві висловлювання лише у 54% випадків. Це близько до результату випадкового вгадування. Окремі особливості розмови можуть спонукати перевірити почуте, але самі по собі не доводять обману.
На що звертати увагу замість погляду
Зорового контакту люди можуть уникати через хвилювання, ніяковість, звичку чи культурні особливості. До того ж той, хто навмисно обманює, може знати про цей стереотип і, навпаки, дивитися прямо. Тому важливіше помічати незвичні зміни в поведінці конкретної людини, не сприймаючи їх як доказ.
Багатослівна відповідь або коротке пояснення також не дають певної підказки. Людина може надмірно деталізувати просту історію, щоб зробити її переконливішою, а може приховувати інформацію за стислими відповідями. Краще з’ясувати, чи відповідає сказане запитанню та чи можна перевірити наведені подробиці.
Під час повторної розповіді варто звернути увагу на основні обставини: місце, учасників події та послідовність того, що сталося. Якщо ці факти змінюються або суперечать відомій інформації, можна спокійно попросити пояснити розбіжності. Водночас дрібні деталі з часом забуваються, тому неточність не означає свідомої брехні.
Пауза перед відповіддю, затинання, тремтячий голос чи спітнілі долоні теж не є надійними ознаками обману. Чесна людина може хвилюватися або довше пригадувати події, а той, хто заздалегідь підготував неправдиву історію, — відповідати без вагань. Найкраще зіставляти основні твердження з фактами й ставити уточнювальні запитання без поспішних звинувачень.